Минулого четверга довелося мені побувати в Бакоті разом із клюбом православного туризму "Одигітрія". Ну подорожують собі люди, вважаючи, що православ'я московського патріархату - то рульоз, а решта ще просто не дуже просвітлені в цьому плані. Без жодної агресії та рубашкорватєльства. Побродили Кам'янцем і Хотином, а на вечір подалися до Бакотського дитячого табору, щоб уже зранку піднятися до монастиря і побачити одне з найсильніших православних місць України.
Для мене ж було головним інше - я дуже хотів провести ніч у Бакоті. Не знаю чого, але дуже сильно хотілося. А тут все склалося: гарна компанія, цікаві люди, темне небо з величезними зорями й багацько цікавих розмов :)
А ще був вогонь - великий, сильний і гарячий, біля якого я мало не заснув. Добре, що розбудили :)


А в суботу був Київ і були друзі :) І хоча ви любите мене в 222 раз із половиною більше, обіймаю вас 200 тищ мульйонів разів. Люблю :)

P.S. Автор поста хотів би подякувати Василісі Малютіній (в міру більш відомій як malyu4ka за здійснення мрій. Рости велика :)

А у мене тутай за вікном повітряні кулі літають! А у вас?

Вчора брат зі своєю групою провели фотосесію, щоб вибрати кілька фото для місцевої газети.


А я в цей час займався тим, що...
( чим забита голова у дятла )

На жаль, у мене вдома зламався тирнет, тому я не маю можливості почитати ваші пости, мені їх не вистачає :(

Я на  15  секунд сюди. Хочу похвалитися,  ми з другом пройшли трози пішки (близько 50 км) по наших Товтрах (це такі невеличкі гори, які в основному складаються з вапняків), бачили старий млин з готичними стрільчатими вікнами і штольні :)  А в суботу я був у місті, про яке часто мріяв - Бакоті.   Там є залишки скельного монастиря 10 ст. нашої ери і цілюща вода . і, здається, я ще раз потраплю туди цього тижня. От такі у мене радості.

І ще, нехай з вами завжди залишаються радощі вічного літа. Бережіть себе :)))

Не минуло й двох місяців, як я знову пишу в свій журнал. Вчора в моє місто приїхала моя френдеса, чудова й цікава дівчина. яку звуть Аня - Зернятко щастя :) gra_inhappy Саме завдяки їй я тепер знаю, наскільки це важко утримувати рівновагу, коли ти, висячи на скелі, руками й ногами шукаєш опори, а вона - клята - як завжди намагається втекти :)

Пасібо :) Вперше заліз на одну з наших кам'янецьких скель, нехай це був простенький маршрут, але враженнь неміряно :) Хочеться ще здолати "Кота", а далі як настрій буде.

Дякую за новий досвід в житті :)

Усі фоти будуть трохи пізніше :)

Вчора, 24 травня на мотобольному полі пройшов третій музичний фестиваль «Фортеця Фест-2009». Окрім того, що до участі в концерті було запрошено зірок української сцени, таких як Наталка Могилевська та гурт «Моторролла», фестиваль також дає змогу відзначити успіхи місцевих гуртів та окремих виконавців.

Стояв у купе потяга і дивився на ваші обличчя. Намагався запам'ятати ваші риси, очі, посмішки та рухи губ. Я приїжджав, щоб почути ваші голоси, щоб побути поруч :) тепер певний час я житиму спогадами, а коли стане непереносимо важко не бачити вас, я знову зірвуся й приїду. Нехай на кілька днів, але так краще, ніж зустрічатися раз на півроку :)

Після того, як на Великдень з'їздив до Чернігова, почав помічати за собою цікаві ситуації. Я чогось ніяк не можу приїхати в Кам'янець :) Тобто, я вже давно в Кам'янці, ходжу на роботу, зустрічаюся з друзями і т.д., але іноді, коли я не сильно контролюю ситуацію, до мене приходять картини і спогади з Києва: то я йду вранішнім містом у гості до друзів, то чую їхні голоси в своїй голові, то раптом з'явиться запах кави, якою пригощали тільки там.

Або це роздвоєння особистості, або перші дзвіночки божевілля. Або ж дика ностальгія за тими людьми, з якими мені  так добре :) Все ж, як воно добре, що ви у мене є :)))

Шешори, окрім того, що це маленьке карпатське село, це великий міжнародний фестиваль етнічної музики. Минулого року фестиваль проводився на Вінничині біля села Воробіївка. Шешори - це три дні музики, майстер-класів з танців, співів, гончарства, витинанок, гри на інструментах, це екологічні походи Поділлям, це нічні кіноклуби та мистецькі вистави, це живі концерти, які наповнюють душу по вінця :)

Це величезне наметове містечко, яке розкинулося на березі неглибокого але стрімкого Південного Бугу, в якому люди, займаючись своїми справами, знайомляться з тисячами інших людей, які приїхали для того, щоб отримати насолоду від цього простору, сповненого музикою і позитивним настроєм :)

Це індійська чайхана і джем-сейшени під відкритим небом, це вогнища до 2-ї ночі та співи під гітару, це конкурс народного малюнку на полотні розміром з футбольне поле, це дух-охоронець минулорічних Шешор - Артуууур :)

Врешті-решт, це міжнародний зліт жж-юзерів, на якому можна побачити людей з України, Росії, Литви, Польщі, Чехії та інших країн.

Це подія з розряду MUST SEE, MUST FEEL, MUST TASTE IT FOR YOURSELVES.

Ось посиланя на офіційний сайт фестивалю, який розповість про те, що я забув, насолоджуйтеся :)

www.sheshory.org

То як, ми побачимося на Шешорах?

Конечно, если тебе двадцать лет, если ты ничего толком не умеешь, если ты толком не знаешь, что тебе хотелось бы уметь, если ты не научился еще ценить свое главное достояние - время, если у тебя нет и не предвидится никаких особенных талантов, если доминантой твоего существа в двадцать лет, как и десять лет назад, остаются не голова, а руки да ноги, если ты настолько примитивен, что воображаешь, будто на неизвестных планетах можно отыскать некую драгоценность, невозможную на Земле, если, если, если... то тогда, конечно. Тогда бери каталог, раскрывай его на любой странице, ткни пальцем в любую строчку и лети себе. Открывай планету, называй ее собственным именем...

(Брати Стругацькі "Населений острів")

P.S. Цей пост в жодному разі не можна розцінювати як рекламу фільму. Це одна з фраз, які сподобалися піісля першого прочитання.
P.P.S. Фразу знайдено в журналі бота-лінивця andy_abu :)

Починаючи цей тест, я розраховував на щось скромніше і менше за розмірами. Проте тепер я знаю, про яку машину я можу мріяти :)
( Машина мрії )Гламурное, пафосное создание, идеальное во всем. Она горда собой. На трассе мажет показать себя во всей красе. Если вам доверилась она, то это значит, что в вас она нашла хорошего и достойного ее имени друга. Bentley GT

Якби не lkuranda, я б вважав, що мій максимум "Фольксваген Жук" :))</div>

Сьогодні - день народження СОНЕЧКА. Ура, таварісчі і іжє з ними!!! Нехай така довгоочікувана подія зігріє наші серця радістю та надією, нарешті перестане ховатися за хмарами та світитиме яскраво, засліплюючи очі, але не спалюючи на попіл :)

Власне, про що це я? Лесюню, з днем народження тебе!!! Бажаю тобі ВЄЛІКІХ ТВОРЧЕСКІХ СВЄРШЄНІЙ і тихого сімейного щастя :) Зі святом, Сонечко :)

Да, я її чесно вкрав! Але щось мені підказує, що хазяйка не довго ображатиметься :) Отак все починалося :) Хай так і триває надалі :) Гарного тобі дня :)

Колись одна знайома дізналася, що я збирав пісні і виписував їх в окремий зошит. Вона попросила переписати кілька для неї. Оскільки я збирав пісні англійською, а вона її не знала, я вирішив, що буде краще, якщо я перекладатиму їх. Так вона знатиме, про що співає. Тим паче, що вона вивчала їх напам'ять і співала, коли її ніхто не чув.

Для мене  це було тренування у перекладі та римуванні. Ну і приємно було зробити дівчині подарунок. Це було давно, а значить зараз це вже давно неправда. Хоча вчора, коли я в черговий раз перекопував завали давніх і непотрібних речей, знайшов переклад пісні Скорпіонс "Lonely nights". І вирішив поділитися ним.

Без тебе спустіла моя кімната,
Мов дощем, змило барви життя;
Без тебе я - мов порожня могила,
І глибока, і темна, й німа.
Мов тінь, навідуюсь в місця ті,
Де ми колись лишалися одні,
В палкій молитві Бога я благаю,
Щоб прощені були мої гріхи.

Ти оживила моє серце, мою душу,
Очима розвела багаття мрій.
Ти зникла - як терпіти мушу,
Що заглушив безглуздо голос твій.
Поривом вітру я сліди твої цілую,
І грію ніч, караючи себе.
Як повернуть тебе тепер - не знаю
В полоні у своєї слабкості.

Пусті, самотні, беззмістовні ночі
Несуться наді мною в нікуди.
Я повен сили, обдарований до бою, -
Лишаюсь у полоні страху й німоти.

Я сам собі завадав криваву рану,
На неї в світі ліків не знайти;
Єдині ліки - встати із руйни,
Знов стати чоловіком, як колись.
Непрощений, тебе я хочу упіймати,
Та ти водою випливаєш з рук,
Ти - мов природа, що ніколи не тамує
Ні щастя, ні тривожності розлук.

Пройде негода і ніч явить зорі,
Їх світло запитає: "Ким ти був?"
Та я раніш відкрию світлу браму,
Хай першим кроком стане "я люблю".
Минулому дарують сльози лиш невдахи,
І згадками нездари лиш живуть,
Для тих, хто хоче жити далі,
Дивізом стане вічне "я люблю".

Ось мій весняний подарунок :)
( милуватися подано )</div></div>

Сьогодні зранку прокинувся із солодким відчуттям того, що зазирав у безодню безумства. Начебто хотів впасти, але в останню мить винирнув на поверхню здорового глузду.

Признавайтеся,  хто і що зі мною робив минулої ночі в моїх снах??? ;)

P.S. Фрай знав, про що пише... Лишилося розібратися, що там відбуваєлося з тінню Гугі Магона (чи як його там звали) :)))

До цих пір повертаюся зі Львова. Запах кави зранку. Гапчинська зі своїми діточими малюночками. Щось тремтливе, для чого я поки що не можу дібрати слова. Тепер я знаю, чим мені запам'ятається 8-е березня :) Мені ще ніхто й ніколи не дарував цілого міста :) Я щасливий :) Дякую, друзі :)

НЕ ЇДЬТЕ ДО ЛЬВОВА... Для чого вам потім розриватися поміж містечком N і Ним? НЕ ЇДЬТЕ ДО ЛЬВОВА - ТАКОГО МІСТА НЕ ІСНУЄ.

P. S. Як я міг забути? Мене переслідує СИРНИК (не сірник). Не знаю, як зняти цю ману. :)))

Серед сотень пісень я умію вибирати ті, в яких серед безнадії і страху завжди проглядають промінчики віри в те, що все буде гаразд. Ну подобаються вони мені, сам не знаю чому :)
Сьогодні серед пісень, які звучали врозкид, натрапив на цю, про яку давно забув. І мене зациклило. По-моєму, почуття, якщо вони линуть з глибини серця, заслуговують на другий, третій шанси, якщо після кожного разу вони стають все чистішими і сильнішими. Усі роблять помилки. Хтось ці помилки виправляє, бо бачить, що втрата буде набагато страшнішою. До вашої уваги мій новий улюбленць на сьогодні (і на найближчі кілька днів) - Chris Daughtry - What about now? (типу, як щодо того, що є між нами зараз?)

Вчора зробив для себе ще один висновок: ніколи не смій боротися з власними мріями. Не смій вигадувати причини, за яких ця мрія не може здійснитися, не відмахуйся від неї. Тому що одного дня, коли ти не будеш до цього готовий, мрія прийде і сама себе втілить. Тому підстав руки і хай вона прийде. Не смій тікати від мрії.

Готовий пищати від радості, але доводиться стримуватися :)))

Гномчику, що б я без тебе робив? Сидів би в Кам'янці й далі відмахувався від мрії. Дякую - це найменше, що я можу сказати :)

Потайний,закритий хлопець, якого звуть Чарлі Беббіт, - єдиний і самотній син свого батька. Колись у нього був уявний друг, який приходив вночі та співав йому пісень, якщо йому було погано. Але хлопець виріс, і цей уявний друг зник. Одного дня він дізнався, що після своєї смерті батько заповів йому старенький "Б'юїк" та трояндові кущі, а 3 мільойни баксів віддав якійсь невідомій особі з притулку для божевільних. Виявляється, що це його брат - Рей. Старший. Як добропорядний американець, Чарлі викрадає брата з притулку і планує використати його як аргумент під час розгляду заповіту в суді. Рей - аутист, для нього не існує ні минулого, ні майбутнього, проте у нього надзвичайно сильно розвинений талант до запам'ятовування. Єдине, що хоч якось допомагало Рею, -  це звичка. Звичка підніматися о 9.30 і лягати об 11. Звичка двитися телевізор у визначений час. Звичка їсти те, до чого він звик. Так Чарлі став нянькою для свого брата. Одного вечора в мотелі, коли Рей чистив зуби:
- (Чарлі до Рея): Послухай, це ж жарт, це смішно!
- Так, смішно. Смішна людина дощу. Сміється.
- Зачекай, що ти щойно сказав? Що ти сказав??
- Смішна людина дощу.
- Звідки ти дізнався!? Звідки ти знаєш про нього?
- Людина дощу - це я.
...
- То це ти співав мені пісень???
- Так.

Tom Cruise                                                                                               Dustin Hofman

Мені вже не вистачає ваших голосів і посмішок, розмов до ранку і щирості, за яку можна і душу продати :) І кави з особливим, нікому не відомим інгрідієнтом :) І не хочеться знати, що то за дивина, а просто ще раз відчути її смак :)

Взято з: http://aeterna.ru/ftell.php

Дякую bundocksaint за підказку )) У нього ім'я - Сонце ))

</lj>

Дякую за морозний та сніжний київ,  такий вечір я буду згадувати ще довго, напевне, кожного разу, коли бачитиму сніг на фоні нічного неба :) дякую за пам'ятник жертвам голодомору. дуже сильне враження справив. за холодне пиво і гарячу піцу. за те, що довели аж до поїзда. за обійми і рукостискання. за розмови. за щирість.
єдине, через що шкодую, - що забіг у поїзд і не підійшов до вікна, не гялнув на останок в ваші очі. не сказав ще раз дякую за все :) в такі моменти, дивлячись крізь скло на вас, я раптом починаю розуміти, що через кілька секунд ми попрощаємося... до наступної зустрічі. бережіть себе. і не бійтеся загадувати бажання...

( як це було ) в яке ми потрапили..." Сидимо у темряві і слухаємо тихий спокійний голос.Ми готуємося до цікавого випробування. Побачити кристали, відчути себе у абсолютно іншому, відірваному від реалій і поспіху світі.

"Коли будете пролазити Пічку, тримайтеся лівого боку. У 69-му році у Молдавії трапився маленький землетрус. Сюди докотилися лише слабенькі відголоски, але один із спелеологів, який досліджував печеру навіки залишився тут. Якщо справа побачите руку, яка виглядає зі скелі, передайте привіт Льоші". "Пічка" - перше випробування, перше привітання, перший наш поклон печері :)

"Я не бачу проходу" "Як???" "Тут тупик..." "То шо робити??" "Повертаємося". "Вилазити назад?" "Так"
"І чого ми тут застрягли?" "Там нема проходу". "Ви повернули вправо?" "Так, але там була стінка, а не прохід" Спокій і контроль над власними страхами. Ми - команда. Коли у тебе закінчуєься впевненість і паніка готова поглинути тебе - хтось обв'язково підійде і стане поруч. Ти можеш. Ти пройдеш до кінця.

"А тут краще пролазити, лежачи на боку... На правому!" "На правому?" "Так" Застряють ноги і плечі, виступи норолять обдерти спину і дошкулити. Техніка і ще раз техніка. Тут видихнув, там вигнувся, перетік всім тілом вправо і от тебе вже зустрічає провідник, який обійшов перепону іншим шляхом. Посміхається, дивлячись на твої почервоніле обличчя. Кілька хвилин на те, що перевести подих - і вперед :)

Зал. Ще один зал. Ще один. Їх багато. У кожного своя історія. В одному жили спелеологи (там навіть ліжко є. А ще там новачки присягають печері на вірність :), в іншому живуть кам'яні квіти (неймовірно гарні), там розташовано прохід, названий на честь ... (самі дізнаєтеся чого ;)

"А в наступному залі ростуть величезні сталактити. Якщо хочете - лізьте подивіться. Я вас тут почекаю". Я нирнув у прохід. Десь лізеш, десь навкарачки пробираєшся вперед (в голову закрадається думка, що насправді ніяких кристалів нема), але тобою вже керує азарт і ти летиш по проходах, майже не спиняючись. Вліво, ще раз вліво. Просторий зал і три відгалуження. Вліво, вузький прохід і вертикальний підйом стіни. Вихід? Лягаєш на спину і, відштовхуючись ногами, вибираєшся. "Виліз?" (наш гід) "Так, ще трохи тільки підтягнуся" Лежиш, спеленутий кам'яними стінами печери, як немовля, яке вперше побачило світ. Коля посміхається: "Ну тоді -Ми просто пройшли Китовий Вус - лівий. Є ще правий, але він вужчий. Тоді ніхто не ризикнув :)

"О, дивіться який кінь з глини виліплений!!!" "А тут, бачите - 1999 рік" "Це що, хтось сюди приїздив аж у 99-му?" "А давайте щось на пам'ять про себе залишимо" "Що ліпити будемо?" "Хіба не знаєш, ЩО ми виліпимо" "Оооо, давай!!!"
Так народжуються шедеври у залі Підписів, останньому на стандартному маршруті.

З печери ми вийшли уже вночі, коли в небі миготіли зорі. Холодне нічне повітря, темрява, яку ти залишаєш за спино, але залишаєш з відчуттям смутку, навіть жалю. Не хочеться поикидати її проходи та її атмосферу, її дива. Темрява, яка відкривається перед тобою, чекаючи, поки ти повернешся до свого звичного стилю життя: освітлена кімната, тепла їжа, улюблена музика. Враження, думки, танці, друзі. Все це є тепер і зараз, і це все, що потрібно тобі :)

Ні, не все. Завтра на ранок запланували фотосесію (Рекомендую - Олександр Тарнавський sasha_tarnavsky  - один з найкращих фотографів Кам'янця. Хочете класну фотосесію - це до нього :) А потім - похід до Кудринецького замку (до речі, мій перший замок, який я побачив за межами Кам'янця чи Хотина)

Отакою була наша історія.

P.S. А Ви не хотіли їхати... Чого???

Маленька всесвітньо відома команда з Каліфорнії, до складу якої увійшли 4 талановитих хлопця:

• Sonny    (Пол Сандовал) — вокал
• Marcos  (Маркос К'юрел) — гітара
• Traa       (Марк Траа Деніелс) — бас-гітара
• Wuv       (Ноа Бернардо Молодший) — ударні,акустична гітара

У 2001 році група випустила свій другий платиновий альбом, в якому була пісенька "Youth of the nation". Якщо говорити про історію її появи, то вона доволі трагічна. В той день хлопці мали зустрітися вранці, щоб продовжити писати альбом. Сонні прийшов на півгодини пізніше, ніж обіцяв. ВІн мовчки підійшов до телевізора і увімкнув його. В новинах показували одну зі шкіл Сан-Дієго (рідного міста команди). Один з учнів середніх класів прийшов у школу з пістолетом. Він встиг убити вчителя і кількох однокласників, а потім пустив кулю собі в голову.

Давно вона мене зачепила, але от щойно дійшли руки, щоб зробити переклад цієї речі. Згоден, не все ідеально, речення я перекладав так, щоб зберегти основну думку, тому окремі слова нагло вирізалися (каюся), деякі їхні конструкції звучать набагато потужніше, ніж мої. Просто захотілося поділитися, от ділюся :)

Вібач, що не зміг виписати з кийова твого улюбленого Іво Бобула (( Сподіваюся, цей хлопець відпрацює заплачені йому за цей виступ гроші, а ти станеш ще т рішечки щасливішою.






Це пісня не для тих, хто й досі страждає,
Це не тиха молитва за зневірених у собі.
Я не буду ще одним байдужим лицем серед натовпу,
Ви почуєте,мій голос, бо я кажу, що

Це моє життя,
Зараз або ніколи. Я не житиму вічно,
Але я хочу ЖИТИ, поки я жива
Це моє життя,
Моє серце - як відкрита дорога
Мене повчали, але я все зроблю по-своєму
Я хочу жити, поки я ЖИВА.

Це пісня для тих, хто відстоює свою думку.
Для Томмі та Джини, які ніколи не здавалися.
І якщо завтра буде важче, - гляди, не помились,
Удача удачею, але у тебе повинен бути свій захищений тил.

Це моє життя,
Зараз або ніколи. Я не житиму вічно,
Але я хочу ЖИТИ, поки я жива
Це моє життя,
Моє серце - як відкрита дорога
Мене повчали, але я все зроблю по-своєму
Я хочу жити, поки я ЖИВА.

Стій гордо піднявши голову, коли тобі кидають виклик.
Не здавайся, чорт забирай, не здавайся, крихітко, не здавайся.

Це моє життя,
Зараз або ніколи. Я не житиму вічно,
Але я хочу ЖИТИ, поки я жива
Це моє життя,
Моє серце - як відкрита дорога
Мене повчали, але я все зроблю по-своєму
Я хочу жити, поки я ЖИВА.

З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, СОНЦЕ :)

( результати... )

Взято звідси: http://aeterna.ru/test.php?link=tests:12883

P.S. Не читайте чужих постів і не приймайте рішень, подумавши: "Якось воно буде" :) Воно буде, але не факт, що так, як ви того забажали :)

Недавно закінчив екскурсію по Кам'янцю (плакайте ті, хто поки що сюди не потрапив :) Школярі з Ровно вирвалися на день чи півтора подалі від батьків :) Уже закінчую свій сольний виступ і кажу їм, аби загадали кожен по одному бажанню, але такому, щоб най-най :) Хвилини 3-4 постояли під Тріумфальною аркою біля костьолу, чекали, щоб усі загадали бажання. Підходжу до секретарки їхньої школи, питаю, чого вона нічого не загадала. У відповідь чую: "Я не знаю, як може узгодитись православ'я з католицькою вірою тому..." і червоніє...
Тоді не знайшов, що сказати, побіг далі, а зараз сидючи і думаючи над тим, на язиці крутиться фраза: "Господь же не питає у дитини хто ти - православний чи католик". І чого я такий розумний не подумав про це в той момент? Було б цікаво побачити її реакцію :)